Нова робота. У мене таки вийшло!

29 січня 2026 року.

Вже 5 місяців, як я працюю Junior UX дизайнером в американській компанії. Їжджу до офісу у Варшаву двічі на тиждень. Заробляю навіть більше, ніж очікувала на старті. І маю план розвитку на наступний рік.

Я читаю попередній пост наляканої, зневіреної, фрустрованої Каті — і хочеться обійняти себе минулу і сказати: «У тебе все вийде, люба, просто продовжуй 💙».

Насправді від минулого поста, коли я просто не уявляла, що ще можу зробити, щоб вийти з того замкненого кола, і до моменту, коли я отримала офер по роботі, пройшло всього 3 місяці. Не рік, не пів року, а всього 90 днів. Це про те, що ми ніколи не знаємо, що саме нам приготувало життя за рогом. І про те, що часом зупинитися і дати собі видихнути — це теж частина шляху.

Від початку 2025 року я багато робила для пошуку першої роботи, але все одно цього було недостатньо. Бо правда в тому, що я так і не отримала жодного запрошення на співбесіду за 3 місяці розсилки резюме. У червні я просто вкрай зневірилася і перестала. Вирішила взяти паузу і повернутися до старих дизайнів інтер’єрів, принаймні на час. Тоді як же через 3 тижні мені врешті вдалося знайти свою першу роботу в UX? — спитаєте ви. Це і є поворот всесвіту, де «ніколи не знаєш, як саме прийдеш до мети».

Як я сказала — після 3-х місяців розсилки «холодних» і «теплих» (це по знайомих) CV я врешті опустила руки. Я пробувала різні тактики, проте нічого не давало підтвердження, що рухаюсь вірно. В той самий час періодично мені приходили запити від старих клієнтів з інтер’єрів на якийсь новий дизайн квартири чи кімнати, а я всім відповідала, що зараз змінюю сферу і хочу сфокусувати всі сили на пошуку роботи в UX. Проте, коли мене вже повністю накрила фрустрація від безрезультатних пошуків, я все ж вирішила взяти паузу та відгукнутися на один із проєктів з дизайну інтер’єрів. Як мінімум — підзаробити трохи грошей на відпустку з Мартіном, та і взагалі відволіктися від того, що неймовірно засмучує.

Я взяла в роботу один невеликий дизайн-проєкт та вирішила написати ще тим клієнтам, хто нещодавно запитував і кому я відмовила. І серед таких листів я отримала одну відповідь, що змінила все: «Привіт! Дизайн квартири зараз не актуальний, але ти там щось казала, що шукаєш роботу UX — ми якраз збираємо нову команду під IT-проєкт і є одне місце джуніор-дизайнера. Якщо цікаво — можемо зідзвонитися».

Серйозно?? Ось так ти, значить, всесвіте!? Ну ок. Давай пограємо в цю гру :)

А далі все було майже «в потоці». Ми зідзвонилися, я вислала CV, потім була ще одна співбесіда з фаундером компанії з Америки, деякі перемовини щодо умов і грошей — і мене взяли.

Без драми, без тестових завдань, без технічної співбесіди. Просто взяли, бо повірили, що я зможу.

Звісно, тут сильно спрацював мій попередній досвід роботи з цим клієнтом (хоча і з дизайну інтер’єрів), але це той випадок, коли людина вірить: якщо ти відповідальний, розумний, працьовитий, креативний і цілеспрямований, то ти зможеш реалізуватися у будь-якій сфері — потрібен тільки час, і шанс.

Ну а на співбесіді з фаундером вирішальним став мій досвід створення стартапу — тут той випадок, коли людина переконана, що сміливість робити власний бізнес дає «пакет» якостей, які допоможуть розвивати ідеї та взаємодіяти в команді на будь-якому іншому проєкті.

Так все і сталося. З вересня 2025 року я почала працювати Junior UX Designer у 30-річній американській продуктовій компанії LakeSide, в їхньому новому варшавському офісі, у команді з 12 людей, двоє з яких — дуже досвідчені дизайнери (що взагалі було моєю мрією, бо це найкраще середовище для зростання). Тож так неочікувано я розпочала абсолютно нову сторінку своєї кар’єри, до якої йшла рівно рік. Зараз здається, що не так і багато. Але в процесі здавалося, що це нескінченно.

У попередньому пості (за квітень 2025 року) так багато важкості, розгубленості і суму — відчуваю це щоразу, коли перечитую текст. Тепер я точно відчуваю себе легше — це ніби камінь зняла з плечей. Зараз відчуваю натхнення, що можу рухатись далі, і що тепер дуже багато залежить від мене.

А ще відчуваю гордість. За себе, за свій шлях, за впертість. За те, що витримала, що врешті дійшла до мети. Навіть вирішивши зупинитись — випадково (чи ні) знайшла інші двері і не упустила шанс. Пишаюся тим, що багато готувалася до тієї однієї співбесіди й пройшла її добре.

Я відчуваю радість і сили робити щось далі, з’явилося ще більше віри у себе і свою здатність щось змінювати й створювати. Це приємні відчуття. В них є життя та енергія до руху. І я рада продовжувати йти цим шляхом.

Тож буду тримати вас в курсі — тепер мені і самій цікаво, що ж буде далі. Stay tuned, як то кажуть.

P.S. До речі, я тут не розповідала, але вже більше року веду свій блог на YouTube, де час від часу розповідаю про свій шлях зміни професії. 

Принаймні раніше фокус був на цьому. Ось тут якраз відео про те, як я знайшла роботу.

А в цьому році планую повернути його у тему балансування між кар’єрою та життям поза нею. Там я переважно ділюся думками та своїми станами на різних етапах побудови нової кар’єри. Загалом усе те саме, що і тут, тільки у відео. 

Тож підписуйтесь. Сподіваюсь не закинути хоч його 😅